Тарас Шевченко. 200-летие со Дня рождения Великого Гения

Шевченко Тарас Григорьевич - украинский поэт, прозаик, художник, этнограф.


Литературное наследие Шевченко, центральную роль в котором играет поэзия, в частности сборник «Кобзарь», считается основой современной украинской литературы и во многом литературного украинского языка.
Этот великий знаток слова подарил целому миру новую литературу, которая достойно пополнила ряды шедевров и заняла почетное место в мировом искусстве!

Шевченко имеет двоякое значение: как писатель и как художник. Его стихи, повести и рассказы на русском языке уникально сильны в художественном отношении. Вся литературная сила Шевченко — в его «Кобзаре». По внешнему объёму «Кобзарь» не велик, но по внутреннему содержанию это памятник сложный и богатый: это украинский язык в его историческом развитии, крепостничество и солдатчина во всей их тяжести, и наряду с этим не угасшие воспоминания о казацкой вольности. Здесь сказываются удивительные сочетания влияний: с одной стороны — украинского философа Сковороды и народных кобзарей, с другой — Мицкевича, Жуковского, Пушкина и Лермонтова.
В «Кобзаре» отразились киевские святыни, запорожская степная жизнь, идиллия украинского крестьянского быта — вообще исторически выработавшийся народный душевный склад, со своеобразными оттенками красоты, задумчивости и грусти. При посредстве своего ближайшего источника и главного пособия — народной поэзии — Шевченко тесно примыкает к казацкому эпосу, к старой украинской и отчасти польской культуре и даже стоит в связи, по некоторым образам, с духовно-нравственным миром «Слова о полку Игореве». Главная трудность изучения поэзии Шевченко заключается в том, что она насквозь пропитана народностью; крайне трудно, почти невозможно определить, где кончается украинская народная поэзия и где начинается личное творчество Шевченко.

Великий Український письменник
СЛАВА УКРАЇНІ

SEROLOM сказал(a):

Великий Український письменник СЛАВА УКРАЇНІ

Думи мої

Cкрытый текст -

 

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх...
Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,—
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,—
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою,—
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

"Заповіт"


Cкрытый текст -

 

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

"Думка (III)"


Cкрытый текст -

 

Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться,—
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б,— тяжко жити,
І нема де дітись.
В того доля ходить полем —
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зо мною зустрінуться —
Мов недобачають.
Багатого губатого
Дівчина шанує;
Надо мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
«Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з тебе сміявся?
Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш,
Та не смійся надо мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа...
На чужій сторонці
Найду кращу або згину,
Як той лист на сонці».
Пішов козак сумуючи,
Нікого не кинув;
Шукав долі в чужім полі
Та там і загинув.
Умираючи, дивився,
Де сонечко сяє...
Тяжко-важко умирати
У чужому краю!

shurikap сказал(a):

Cкрытый текст -   Як умру, то поховайте Мене на могилі Серед степу широкого На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани і гори — Все покину, і полину До самого Бога Молитися... а до того Я не знаю Бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. І мене в сем’ї великій, В сем’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Я украинский не знаю, но прочтя несколько раз этот стих мне вспомнился один немецкий тоже про Украину, наверное похожий.

Та дрібно, та рівно, як бога благає,
Поки вийде злодій на шлях погулять
З ножем у халайві, – піде руна гаєм,
Піде та замовкне – нащо щебетать?
Запеклую душу злодія не спинить,
Тільки стратить голос, добру не навчить.
Нехай же лютує, поки сам загине,
Поки безголов'я ворон прокричить.

ViceDean сказал(a):

Я украинский не знаю, но прочтя несколько раз этот стих мне вспомнился один немецкий тоже про Украину, наверное похожий.

«НЕ КИДАЙ МАТЕРІ, КАЗАЛИ...»


Cкрытый текст -

 

«Не кидай матері», — казали,

А ти покинула, втекла,

Шукала мати — не найшла,

Та вже й шукати перестала,

Умерла, плачучи. Давно

Не чуть нікого, де ти гралась,

Собака десь помандрувала,

І в хаті вибито вікно.

В садочку темному ягнята

Удень пасуться. А вночі

Віщують сови та сичі

І не дають сосідям спати. /14/

І твій барвіночок хрещатий

Заріс богилою, ждучи

Тебе не квітчану. І в гаї

Ставочок чистий висихає,

Де ти купалася колись.

І гай сумує, похиливсь.

У гаї пташка не співає —

Й її з собою занесла,

В яру криниця завалилась,

Верба усохла, похилилась,

І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла.

Куда полинула, де ділась?

До кого ти перелетіла?

В чужій землі, в чужій сем’ї

Кого ти радуєш? До кого,

До кого руки приросли?

Віщує серце, що в палатах

Ти розкошуєш, і не жаль

Тобі покинутої хати...

Благаю Бога, щоб печаль

Тебе довіку не збудила,

Щоб у палатах не найшла...

Щоб Бога ти не осудила

І матері не прокляла.

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От, де люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово.

Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її окраденую збудять... Ох, неоднаково мені.

Було колись в Україні ревіли гармати Було колись Запорожці вміли панувати Панували добували і Славу і Волю Минулося осталися Могили на полі Високії ті Могили де лягло спочити Козацькеє біле тіло в китайку повите Високії ті могили чорніють як Гори Та про волю нишком в полі з Вітрами говорять Свідок слави Дідівщини з Вітром розмовляє А внук косу несе в росу за ними співає Було колись в Україні лихо танцювало Журба в шинку мед-горілку поставцем кружала Було колись добре жити на тій Україні А згадаймо може серце хоч трохи спочине Чорна Хмара з-за Лиману небо сонце криє Синє Море звірюкою то стогне то виє Дніпра гирло затопило "А нуте Хлоп'ята На байдаки ! Море грає ходім погуляти!" Висипали Запорожці лиман човни вкрили "Грай же море!" заспівали запінились хвилі Кругом хвилі як ті гори ні землі ні неба Серце мліє а Козакам того тілько й треба Пливуть собі та співають рибалка літає А попереду Отаман веде куди знає Походжає вздовж байдака гасне люлька в роті Поглядає сюди-туди де-де буть роботі Закрутивши чорні уси за ухо чуприну Підняв шапку човни стали "Нехай ворог гине! Не в Синопу Отамани Панове-Молодці А у Царград до Султана поїдемо в гості!"" "Добре Батьку Отамане!" кругом заревіло "Спасибі вам!" надів шапку знову запінило Синє Море вздовж байдака знову походжає Та на хвилю Пан-Отаман мовчки поглядає

да лана вам )


Cкрытый текст -

 

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...

simurg сказал(a):

да лана вам ) Cкрытый текст -   Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люди, Роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, Жартуючи кине; Піде в свою Московщину, А дівчина гине...

Дякую!

Великий поет, письменник, людина, якій була небайдужою доля простих селян та робітників, людина що присвятила свій поетичний дар темі любові та сердечного прагнення до свободи, рівенства та братерства на рідній землі України. Вшануємо світлою памяттю великого Кобзаря в його 200-річний ювілей!!! А нижче розташовую вірша про весну як почин памяті і поваги до великої людини та поета:

Запоздалый миг весны

Вот женский праздник пролетел,
Мороз на улице крепчает.
Снег под ногами захрустел,
Колючий ветер докучает.

Котёл, что дом обогревает,
Включаться чаще ныне стал.
И вьюга снова завывает,
И кот мяукать перестал.

В кусты забились воробьи,
Нахохлились и замолчали.
В пруду замёрзли полыньи
А ведь вчера ручьи журчали.

Когда же властными руками,
Весна возьмет как право власть.
Шагая твёрдыми шагами,
Мир станет красить в свою масть

Ещё немножко, ну чуть - чуть,
Ещё толику, саму малость.
Весне осталось лишь шагнуть,
Зимы исчезнет запоздалость.

«Садок вишневий коло хати…»

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А oнуки? їм байдуже,
Панам жито сіють.

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
І день, і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш —
Серце усміхнеться.

Всем своим творчеством и всей своей душой Тарас Шевченко призывал людей любить. Родную землю и людей, но прежде всего - свободу. И это не копипаст с официального источника, а просто мнение человека, прочитавшего Кобзарь еще в детстве. Тогда общепринятые оценки его творчества мне были незнакомы, но строки все равно казались интересными, живыми, и пробивающими до слез. Можно смело сказать, что мне просто повезло прочесть его стихи в раннем возрасте. Все же стоит признать, что время и школьная программа, вкупе со всякими модными "историческими данными" опошляют творчество Шевченко, а зря. Стихи поэта отличались и отличаются откровенностью, местами кровавой или даже неприличной, двоякой. Его слог смел и не "прилизан". Я помню впечатление от прочтения - хотелось читать еще, вдумываясь, сопереживая, представляя. Так это все отличалось от прочитанного ранее. Бунтарский дух - одним словом.

Родители, Тарас Шевченко стоит того, чтобы подарить вашему юному школьнику том его сочинений. Чтобы еще не испорченный навязанными мнениями ум вашего ребенка смог прочувствовать ту боль, любовь и эмоции великого поэта, понимание ценности которых бледнеет с годами.

Надо разбивать стереотипы. Для тех, кто не знает - это оригинал, а не перевод.

Тризна

На память 9-го ноября 1843 года.
Княжне Варваре Николаевне Репниной
ПОСВЯЩЕНИЕ

Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохнвенье,
Должно слезами поливать.
Для. вас понятно это слово!..
Для. вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.

Яготин, 11 ноября 1843